Якось у 70-ті роки під час радіоефіру, який вела диктор проводового радіо Вікторія Соколовська, директор завів до студії літнього чоловіка та тихенько посадив його на стілець. Дивуватися Вікторія Соколовська не мала часу, тому спокійно довела передачу до кінця, прочитала прогноз погоди і  попрощалася: «На все добре!».  Тоді дідусь встав та низенько вклонився диктору.  З`ясувалося, що старий разом з дружиною мешкав десь у глухому куточку Сумщини, і єдиним зв`язком  зі світом для родини було проводове радіо. Особливо подобалися бабусі голос та манера ведення передач Вікторії Соколовської, тому вона, скориставшися нагодою,   відрядила старого до обласного центру, аби той знайшов і подивився, «яка вона, Вікторія Соколовська, і як вона мовить у цей ящик».

Вікторія Соколовська

(1970 - 1990 роки)

Дійсно, в «епоху дикторів» їх імена та голоси знали майже всі мешканці Сумщини, чекали виходу в ефір та довіряли. Гордістю обласного радіо  та найавторитетнішою людиною для колег була перший диктор Віра Плачковська. Навіть перебуваючи на пенсії, вона постійно прослуховувала ефір, і якщо щось було не так – ох, і перепадало редакторам та звукорежисерами. Але й допомагала від душі, розкриваючи секрети власної  майстерності.

Віра Плачковська

(1950 - 1970 роки)

Робочий день у дикторів розпочинався рано, о 6-30 ранку вони вже мали бути в студії. І так щодня щомісяця. На їх адресу надходило багато листів. Якось автор помилився і замість слів «дорогі диктори» написав «дорогі диктатори». Так і закріпилося жартівливе прізвисько за  майстрами художнього слова.

Еталоном дикторської майстерності вважався славетний Левітан. Усі  рівнялися на Московську школу дикторів. У Києві існував філіал Московського інституту підвищення кваліфікації, де диктори повинні були раз на п`ять років проходити атестацію, після чого їм надавалася категорія. На обласному радіо всі диктори мали першу категорію. Вищу нікому на давали, тому що Суми – не столиця. Крім того, був ще і «фінансовий аргумент»: за вищу категорію нараховували більш високу зарплату. Для проходження атестації диктори надсилали до Києва записи своїх програм: новини, художнє читання та читання газетних статей. Усі стрічки були під номерами, аби члени комісії могли об`єктивно оцінити майстерність кожного.

Вимоги до дикторів були дуже жорсткі. Їх мала вирізняти висока ерудиція, тому на курсах вивчали різні дисципліни, в тому числі психологію та естетику. На посаду дикторів не брали людей с високими голосами. Для жінок був потрібен грудний голос, для чоловіків – баритон. Фахівці-педагоги вчили працювати з голосом, а жінкам шляхом довгих вправ спеціально знижували голоси. Вчителем Вікторії Соколовської та Народної артистки СРСР Світлани Моргунової була одна й та ж людина – Сергій Богомолов.

У парі з Вікторією Соколовською працював дуже талановитий диктор Андрій Дейніченко. Його жартівливе привітання «Говорит Совинформбюро!» знали всі. Розгонистий баритон Андрія Дейніченка  було чути здалеку.

Андрій Дейніченко

(1970 - 1990 роки)

Він не лише читав матеріали, підготовлені журналістами, але й сам готував програми. Працівники компанії підкреслюють, щоу спортивних новинах він був «як риба у воді». Разом із Вікторією Соколовською вони складали чудову пару дикторів. Згадують, що під час суворих морозів він, як справжній чоловік, завжди пропонував Вікторії замінити її на ранкових випусках новин.

Андрій Дейніченко

У ті часи комп`ютерів та цифрових диктофонів ще не було, тому звукорежисерами та операторам ефірів доводилося при прямому включенні показувати залишок  часу дикторам на пальцях та ставити  паперові «маячки» на бобинах зі стрічкою. Існували навіть спеціальні лінійки у формі лекал. Якщо прикласти їх до рулона з магнітною стрічкою, можна було визначити хронометраж у хвилинах та секундах.  Тексти набиралися машиністками машбюро. Одна з них – Валентина Ковбасюк – пропрацювала в компанії 30 років. Згадує, що почерк деяких колег був такий нерозбірливий, що вигадали термін «китайські закарлючки».

Валентина Ковбасюк

Естафету дикторів підхопили Тетяна Коноз та Дмитро Будянський.

Тетяна Коноз

(2000-і роки)

З часом нові творчі технології та формати почали вимагати більшої універсальності. На заміну дикторам прийшли ведучі програм, які не лише начитують готові тексти, але й самі беруть інтерв`ю, виїжджають на події, верстають та монтують власні матеріали.

Проте голоси тих, хто довгий час щоденно і щогодинно існував у житті всіх мешканців області, досі живі в пам`яті людей…

• Наші нагороди
• Вони творили історію
• Упізнаю я їх за голосами
• Старе молоде радіо
• Валентина Василец. Полвека в эфире
• Iсторiя будiвництва телерадiодома i ретранслятора