У 2009 році обласне радіо відзначило 70-річний ювілей

У далекому 1939 році Указом Верховної ради СРСР була заснована Сумська область. Вже с перших днів її існування підкреслювалась важливість розвитку радіомовлення на Сумщині, тому на засіданні оргбюро ЦК КПбУ в Сумської області було прийнято рішення про створення радіоредакції.
Але ще у 1932 році на засіданні бюро Сумського міськпарткому була прийнята постанова № 113 щодо радіофікації до початку 1933 року міста та району.


На початку радіомовлення редакція щоденно готовила 15-хвилинні випуски новин та транслювала їх по проводовій мережі. Читали, в основному, газетні новини – не було техніки для запису звука. Вся редакція разом с творчими і технічними працівниками нараховувала 3 чоловіка. Згідно з рішенням оргбюро ЦК КП(б)У по Сумській області очолив ЇЇ Гаврило Іванович Лободюк – «член ВКП з 1937 року, партквиток № 1716688, освіта нижча».
З початком окупації радіомовлення було перервано, і редакція поновила свою роботу тільки у 1943 році. Головою обласного комітету радіомовлення став Андрій Іванович Домбровський, який до війни працював вчителем. Йому підпорядковувались всього два працівника: діловод та бухгалтер по сумісництву, помічник по техніці. Свого приміщення комітет не мав.
В одній із перших своїх довідок у відділ агітації і пропаганди Сумського обкому КП(б)У Андрій Домбровський звертав увагу на необхідність скорішого відновлення роботи радіовузлів області і ставив у приклад Кролевецкий та Хотинський райони, які виготовили обладнання для радіовузлів власними силами..


Після відновлення радіомовлення перші місяці в ефірі звучали матеріали газети «Більшовицька зброя», трохи згодом –власні передачі, які готували всього 3 людини. Але вже на початку 1944 року у створенні передач стали брати участь актори Сумського драмтеатру, педагогічного інституту. Поступово нарощуються обсяги художніх програм.
У 1944 році була створена Українська республіканська контора «Союзтехрадіо», яка відбудовувала старі радіовузли, радіофікувала підприємства, установи, робітничі селища, радгоспи, МТС. За даними УКР «Союзтехрадіо», «найбільшу активність по радіофікації виявили Сталінська, Ворошиловградська, Харківська, Сумська, Київська та Вінницька області.»


Вже на початку 1944 року в області було 8585 радіоточок, довжина ліній складала 439 кілометрів, а загальна потужність вузлів була 2397 Вт.


Згідно з затвердженим штатом у 1944 році адміністративно-управлінський апарат радіокомітету повинен був складатися з 6 осіб, а виробничий – з 18 осіб. Але штат був укомплектований тільки на 40%. Вакантними залишалися посади редактора відділу агітації і пропаганди, кореспондента, редактора літературних та дитячих передач, диктора, начальника технічного відділу т а інших. Тому кожного працівника додатково навантажили. Домбровський просить відділ кадрів обкому «надіслати в облрадіокомітет 2-3 кваліфікованих газетних робітників для використання їх на редакторський роботі».
До речі, серед працівників комітету вищу освіту мала тільки редактор художнього мовлення Олександра Чернущенко. Диктор Тетяна Гайда до переходу в радіокомітет працювала актрисою Сумського драмтеатру.
Слід зазначити, що у штатному розпису 1944 року була окрема графа: «робота, яку виконував під час окупації».


Були проблеми і з технічно-матеріальним забезпеченням. Радіовузол знаходився у підвалі будівлі Сумського міського комітету партії. Домбровський у своїх доповідних записках нагадує обкому, що «радіокомітет розміщений у 2-х невеличких кімнатах, площа яких не дозволяє створити нормальні умови для робітників». Крім того, приміщення акустично не обладнано. «Для акустичного обладнання в облрадіокомітеті є 142 метри мелюскину та 5 покривал на стіл, але цього недостатньо. Потрібні коври, гардини, грамстіл, 150 метрів мануфактури», - перераховує Андрій Іванович.
Керівник радіокомітету просить відділ агітації Сумського обкому придбати 12 мікрофонів для організації місцевого мовлення у районах та обладнати студію для музичних передач.

Взимку 1944 студія не опалювалась, внаслідок чого, як вказує Домбровський, «якість читання матеріалів диктором сильно знизилася». ( За матеріалами Державного архіву Сумської області).

Не вистачало і фінансування. В той час радіокомітет отримував кошти з двох джерел: місцевого та державного. Проте держава затримувала свою частку грошей, тому деякий час заробітна плата працівникам по державному бюджету не виплачувалась. Не фінансувалися і районні редакції. У лютому 1944 року Андрій Домбровський інформує Сумський обком, що радіокомітет «зовсім не асигновано».

Незважаючи на труднощі, радіокомітет нарощує обсяги мовлення. В Андрія Івановича є власне бачення сітки мовлення: «місцеву передачу давати за сіткою не 2 рази на добу по 30 хвилин, а 4 рази по 15 хвилин кожна». Він турбується, що недостатньо висвітлюється життя молоді та дітей Сумщини, що не виконується домовленості з обкомом ЛКСМУ про створення молодіжних передач, що чергові радисти без узгодження з відповідальним редактором переривають місцеві передачі, не завжди дотримуються встановленої сітки мовлення. Він – патріот України, і його обурює, що директор радіовузлу товариш Яшин не виконує сітку трансляції українських станцій і не звертає уваги на усні та письмові протести.


У післявоєнні роки фронтовики, які прийшли до редакції, знову опинились на передньому краї. Тільки тепер вони готували не фронтові новини, а розповідали про подвиги партизан-ковпаківців, про покращення життя ветеранів війни та їх сімей, про зібраний врожай, який був такий важливій для людей, які пережили окупацію, про відродження підприємств. А потім – про польоти в космос, досягнення видатних спортсменів, творчих здобутках акторів, успіхах лікарів та вчителів, освоєння цілини,. До речі, один із редакторів радіо Віктор Скакун сам у молоді роки піднімав цілину.
Згодом була радіофікована вся область та відпрацьована сітка мовлення. Розклад передач обласного радіо передбачав декілька блоків: трансляцію із Москви, трансляцію із Києва, місцеві передачі, виступи державних та партійних діячів, огляди газет.


В 50-70 роки колектив обласного радіо очолювали Федір Чепеленко та Костянтин Калітаєв. Чепеленко був також депутатом обласної ради. А колишній фронтовик, капітан 3-ого рангу Костянтин Калітаєв першим ініціював роботу виїзних редакцій в райони області. Саме завдяки йому в Сумах з»явилося телебачення.



Слід нагадати, що головними редакторами та керівниками засобів масової інформації в часи Радянського Союзу могли бути лише члени партії. Їх кандидатури рекомендувалися бюро горкома та обкому КПУ. Збереглося посвідчення Федіра Чепеленко № 4 на право входу в будівлю Сумського обкому КПУ, де сказано, що посвідчення дійсне тільки по пред»явленню партійного квітка.

Усі матеріали та тексти радіопередач підлягали цензурі. В обласному архіві зберігся протокол засідання бюро Сумського обкому КП(б)У від 1939 року під грифом «цілком таємно», в якому попереджають голову комітету тов. Лободюка та районних уповноважених радіокомітетів, що « передача через мікрофон матеріалів, які не мають візи цензора, потягне за собою суворі міри партійного покарання, аж до самої судової відповідальності».

Був навіть спеціальний відділ – його коротко називали Обліт. Кожен день кур»єр радіокомітету приносив у цей відділ підготовлені до ефіру програми. Цензори їх вичитували, викреслювали (на їх думку) крамолу, або фрази, які не сподобались за змістом, ставили підпис та давали згоду на трансляцію. Якщо програма була на тот час змонтована, то перед звукорежисерами стояло завдання – швидко її «почистить».

Звукорежисер Ніна Салеван, яка працює в компанії більше 35-и років, згадує, як один із секретарів обкому при запису в студії ковтав в слові «партії» дві останні букви. Щоб зробити запис чистою, Костянтин Калітаєв разом з Ніною Салеван доклеїв ці звуки на плівці у прямому сенсі цього слова. Філігранна робота!

Були і свої «плюси» у партійному контролі над діяльністю радіо. Керівники підприємств та установ як вогню боялися критичних матеріалів журналістів, тому що реакція партійних органів була швидкою та жорсткою. «Обком був закон», - каже Юрий Царик і далі розповідає, що практикувалися рейди по районам (навіть був термін «накрити район»),і особливо доставалося відстаючим господарствам або недолугим чиновникам. Щоб викоренити формальні відписки, існувала практика «звукового звіту» тих, хто проштрафився.

 

Юрій Царик згадує, як секретар Кролевецкого райкому Герой Соціалістичної праці Додаков свідомо затягнув бесіду з ним на декілька годин в розрахунку на те, що піде дощ і журналіст за таких погодних умов відмовиться їхати у віддалене сільське господарство робити репортаж.

А старожили компанії розповідають, як голови колгоспів , побачив здалеку уїдливого Віктора Скакуна, вискакували через вікна, щоб не потрапляти йому на очі.

Під час збору врожаю на радіо в 5-15 ранку виходив спеціальний випуск «Сумщина жнивує», тому технічні підрозділи працювали до глибокої ночі. Якось редактор Ігор Кандиба пізно ввечері привіз з Буринського району матеріал, в якому згадувався колгосп «Червоний партизан». Біля 12 години ночі звукорежисер Ніна Салеван розуміє, що вона монтує критичну передачу про господарство, яке очолює її рідний дядя. Пояснила ситуацію Кандибі, він зв»ячався з секретарем райкому і отримав згоду на те, що на цьому господарстві не будуть акцентувати увагу, а просто згадають в ряду інших відстаючих.

В часи СРСР кореспондентська мережа охоплювала всі 18 районів області. Очолювала її Тетяна Літняк. Активно співпрацювали с обласним радіо Володимир Дудченко з Лебедина, Володимир Безкоровайний з Глухова, Людмила Риндя з Кролевця, Костянтин Маковський з Ромен, Андрій Лазаренко з Охтирки, Алла Самойлова з Шостки, Олег Шелест з Тростянця.

Гонорар за 1 інформацію тоді складав 1 карбованець, за мінусом поштових витрат – 90 копійок.


За 70 років технології пішли далеко вперед. Перші магнітофони були настільки важки, що інженеру Віктору Кондратенко, на якому трималася вся технічна служба, доводилося взимку возити їх на санчатах. До речі, саме завдяки Кондратенко були створені міні-апаратні в оркестрової ямі філармонії та у Палаці ім. Фрунзе. Звукопередвіжка, обладнана на базі УАЗу, дозволяла робити матеріали з «колес».

На зміну магнітофону «Репортер» спочатку прийшов касетний магнітофон, а потім цифровий диктофон. Рулонам свемовський плівки – цифрові диски, флеш-диктофони. Сьогодні тільки старожили компанії пам»ятають величезні студійні магнітофони, вага яких досягала 120 кілограмів, і рулони плівок, які в редакції називали «бліни». Ці «бліни» перевозили з кабінету в кабінет за допомогою спеціальних візків. А коли треба було перенести з етаж на етаж, то використовували продуктові корзини, які «запозичили» у магазині та на ринку.

Одного разу в редактора радіо Валентина Василець із такого «бліна» за годину до ефіру випала та розмоталася плівка, на якої була записана вже змонтована передача. Тоді всі були у шоці! Треба сказати, що Валентина Василець віддала проводовому радіо 55 років і була нагороджена Почесною відзнакою Держтелерадіо III ступеню « За заслуги у розвитку інформаційної сфери».

 

Для багатьох працівників редакція проводового радіо стала рідною домівкою. Дуже часто приходилося працювати з ранку до ночі, у вихідні та святкові дні. Обласне радіо має і свої творчі династії. Головним редактором обласного радіо був Олександр Гордус. Сьогодні його сини працюють відеооператорами на сумських каналах.

Вже багато років працюють звукорежисерами обласного радіо сестри Народицькі. Вони прийшли у редакцію слідом за своїм батьком , кореспондентом Абрамом Народицьким. Як згадують сестри, з радіо вони були пов»язані з самого дитинства. Їх дитячий садочок і територію редакції розділяв паркан, через який вихователька передавала дівчаток батькам, коли ті затримувались на роботі.

Абрам Миколайович був меломаном, і перед роботою завжди надихався музикою. «Інтелігентний і розумний» - таким він залишився у пам»яті колег. Він створив багато передач про культуру, музику, був особисто знайомим з Анатолієм Мокренко, вів радіожурнал «Патріот». Більше 40 років займався дослідженням творчості Петра Чайковського, і дуже поспішав написати книгу про великого композитора. Саме він започаткував фонотеку радіо і «Золотий фонд» радіопередач. В архівах обласного радіо зберігається понад 2000 годин радіо записів.



Взагалі специфіка журналістської роботи така, що в особистих архівах накопичується величезний пласт матеріалів та спогадів. Не випадково із стін обласного радіо вийшли два члени Спілки письменників України. Це Юрій Царик та Віктор Скакун. Ігор Кандиба, Федір Нужний, Олександр Макарський теж видали свої книги.

Обласне радіо дало путівку на сцену мініатюрі «Кролики». Наприкінці 70-х в СРСР по завданню партії всі установи стали займатися розведенням кролів. Передбачувалося, що завдяки швидкому розплоджуванню пусті полиці магазинів наповняться дієтичним, смачним та дешевим м»ясом. Також вважалося, що колі не потребують особливого догляду, тому розведенням їх по рознарядці партійних органів займалися абсолютно всі: школи, училища, заводи, фабрики. Старожили радіо згадують, як масово гинули тварини на фермі Охтирської взуттєвої фабрики от запаху лаків та фарби.

Якось в ефір до Миколи Торгачова розповісти про якості м»яса і хутра кролів прийшов голова колгоспу та заплутався у слові «усвояемого». Він декілька разів намагався правильно вимовити це слово, але так і не спромігся. Микола Торгачова відвіз смішний фрагмент або у Москву, або у Київ. Так. Мабуть, і з»явилася на світ мініатюра «Кролики», яку виконують Володимир Мойсеєнко та Володимир Данилець. В архіві обласного радіо зберіглася ця початкова запис.
Творчий потенціал радіо і сьогодні залишається невичерпаний. З 1999 року редакцію проводового мовлення очолює Олександр Кугук. Він вважає, що журналістика актуальна завжди.

Приходять до редакції молоді журналісти, приносять нові ідеї, реалізують творчі проекти, проте суть проводового радіо залишається такою, як і 70 років тому – бути невід»ємною частиною життя та історії області.

• Наші нагороди
• Вони творили історію
• Упізнаю я їх за голосами
• Старе молоде радіо
• Валентина Василец. Полвека в эфире
• Iсторiя будiвництва телерадiодома i ретранслятора